Тема до болю знайома, але ніхто не хоче визнати, що вона є найактуальнішою в наш час. Українці, зрозумійте, держава наша прагне захисту! Ми є її майбутнє.
Неодноразово переді-мною лунали речення:"Навіщо ставати капітаном корабля, що йде на дно?". В цих словах є логіка, але хіба не ми самі "вигризаємо" ті діри в "корпусі" України. Згадаймо історію... Час, коли українські мужі брали в одну руку шаблю, а в іншу пістоль. Час, коли вони були одні і могли понадіятися лише на себе. І що? Таки змогли, і не погано змогли(згадаймо утворення Гетьманщини).
Вони були вільними, хоч і короткий проміжок часу, але були! Рішучість, сміливість і любов до України - ось що було в них в серці. І ми вільні, українці! Треба просто зробити одне - полюбити свою землю, по справжньому. І не тому що так нам кажуть, а тому що вона дійсно наша, шановні українці!