Головна » Статті » Спорт » Хокей

Хокей із шайбою
Хоке́й із ша́йбою, кана́дський хоке́й або просто: хоке́й[1], го́кей, гакі́вка (англ. hockey, від фр. hoquet — «палиця пастуха з гаком») — гра на льодовому майданчику, в котрій дві команди намагаються ключками закинути круглу шайбу у ворота суперника, які захищає воротар. Хокей популярний в невеликому ряді країн: передусім у Канаді й США, в Росії, Швеції, Фінляндії, Чехії, Словаччині, Латвії, Білорусі — і входить до програми зимових олімпійських ігор. Проте в цих країнах хокей з шайбою займає положення спорту номер один.

У хокей грають на оточеному бортами льодовому майданчику з двома воротами. У кожній із двох команд при грі в повних складах 5 польових гравців та воротар. Ковзанка розділена поперечними лініями: центральною лінією, двома синіми лініями, які позначають зони захисту кожної з команд та лініями воріт. Додаткову розмітку ковзанки складють 5 кіл вкидання шайби: одне в центрі поля, по два в кожній зоні захисту; та воротарська зона біля кожного з воріт. Додаткові 4 точки вкидання розташовані в центральній зоні неподалік від синіх ліній. Вони не обведені колами.

В хокеї дозволені довільні заміни в будь-який час гри, тому хокейна команда складається з 20-22 хокеїстів. П'ятірка гравців на майданчику змінюється приблизно через кожну хвилину.

Шайба вводиться в гру вкиданням, при якому її виборюють по одному гравцеві кожної з команд, а інші гравці повинні розташовуватися за межами кола вкидання. Вкидання проводиться здебільшого на одній із точок вкидання, але може бути призначенне суддею і в іншому місці.

[ред.] Офсайд

Положення поза грою (офсайд) фіксується тоді, коли гравець нападу входить у зону захисту команди-супротивника раніше, ніж туди потрапила шайба. Суддя може не фіксувати офсайд, якщо гравці команди-порушника не торкаються шайби. У разі офсайду шайба вводиться в гру вкиданням в центральній зоні, неподалік від синьої лінії.

[ред.] Судді

Хокейні матчі обслуговує бригада з трьох суддів у полі: головного судді та двох суддях на лініях. Крім того до суддівської бригади входять розташовані за воротами судді, що фіксують взяття воріт запалюванням червоної лампочки, судді-інформатори, судді на лавці штрафників.

[ред.] Покарання

Хокей - контактний жорсткий вид спорту, в якому дозволені силові прийоми. Однак силова гра обмежена правилами, порушення яких карається вилученням. Не особливо грубе, порушення карається вилученням на дві хвилини без права заміни. Таке вилучення може бути скорочене, якщо команда пропускає в меншості гол. Грубе порушення правил, при якому гравець команди противника зазнав важкої травми, карається вилученням на 5 хвилин без права заміни. П'ятихвилинне вилучення не скорочується, якщо команда пропускає в меншості. Хуліганська поведінка може бути покарана 10-хвилинним вилученням з правом заміни, або вилученням до кінця гри з правом заміни. При порушенні правил воротарем, за нього відбуває покарання один із польових гравців. Кількість польових гравців у команді не може бути меншою, ніж три. Тому при численних порушеннях штрафи відкладаються - відлік часу покарання починається після закінчення покарання попереднього порушника.

Порушення, які завадили враженню воріт, караються штрафними кидками - булітами.

[ред.] Орфографія: «го́кей» чи «хокей»?

Назва гри походить з англійського слова hockey, яке можна передати українською як «гокей» чи «хокей».

Перші статті про хокей із шайбою, видані в 1910-му році у Львові, називали спорт гаківкою [2]. Схоже, що назва була поширеною навіть і в УРСР під час українізації[2].

Правописний словник 1929 року Г. Голоскевича фіксує термін «го́кей» [3] з наголосом на перший склад. Проте, починаючи з 1939 у Радянському Союзі став виключно вживатися термін «хокей»[2], відколи всі словники й правописи користуються саме таким написанням.

[ред.] Хокейні організації

На початках становлення хокею гравці обєднювалися в команди, ці колективи зустрічалися між собою, попередньо домовляючись чи спонтанно, здебільшого в товариських зустрічах. З часом, коли ця гра захоплювала більше людей і розвивалися в інших регіонах певної місцевості. Любителі гаківки почали зустрічатися із такими ж любителями гри з інших місцевостей регіону. Тоді й почали поставати деякі суперечливості (в правилах, тривалості гри, суддівства і інших питаннях). Тоді й були зорганізовані перші Територіальні Асоціації гокею, які включали певну кількість представників різних клубів чи просто відомих жителів цих територій. Коли ж гаківка заполониа частину спортивного середовища в котрісь із держав і асоціації чи обєднаня клубів (яких розплодилось доволі багато) почали вести суперечки, які подекуди виливалися на громадськість краю. Тому в більшості випадків владні структури брали під патронат гаківку, як спортивний відпочинок їх громадян, і на базі представників цих асоціацій чи обєднань зорганізовували Федерацію Хокею країни. А уже цій структурі доручалося проводити загальнодержавні чи територіальні змагання на основі загальноприйнятих і всіма підтвердженими правилами і нормами гаківки. Крім цих функцій дана Федерація ще й займалася популяризацією цього виду спорту та проводити міжнародні контакти (зустрічі, ігри) команд чи гравців.

З часом спортивні змагання переростають в певне суспільне явище, тому в більшості випадках, щоб задовольнити власні амбіції (спочатку спортивні, згодом владно-фінансові) стало престижно вигравати деякі територіальні чи загальнодержавні турніри. Згодом попечителі спортивних команд почали переманювати до себе сильніших, на їх думку, гравців з інших регіонів і команд - з одною метою - виграти якийсь із турнірів. Таким чином любительський спорт комерціалізовувався, федерації і асоціації спочатку противилися цьому, але з часом таки поступилися. Гаківка ставала більш популярною і на ігри почали збиратися чим-раз більша кількість глядачів і прихильників гри. Цим користалися певні спритні ділки - пропонуючи на іграх продукти харчування, сервісні послуги чи навіть рекламуючи себе глядачам. Така ситуація не задовільняла попечителів чи власників команд тому з часом їм вдалося перепідчинити дані послуги під свої структури. Така ж ситуація виходила із під контролю Федерацій чи асоціацій, а оскільки вони були колегіальними органами (здебільшого із представників цих же команд) котрі в основному користалися коштами засновників і владними, а дозволяти чи заперечувати комерціалізацію хокейних ігор-змагань вони не могли повністю дозволяти но і перечити також було не з руки.

Тому був винайдений вихід із такої суперечливої ситуації. Більшість Федерацій дозволяли різні комерційні проекти, за умови, що власниками команд будуть створені певні структури, котрі би сприяли їм в їх справах. А за собою вони залишили наглядові, владні та представницькі питання, спираючись на фінансову підтримку тих таких команд і їх власників, через відрахування певної кількості коштів на утримання Федерацій. Така ситуація цілком влаштовувала обидві сторони. З того часу й зявилися Хокейні Ліги. Звичайно бували і вийнятки, коли всі ігри проводилися під егідою однієї структури, це завжди відбувалося в тоталітарних державах, де влада намагалася впливати на всі суспільні процеси. Але з розвитком суспільства і технічного прогресу людства, це ставало дедалі важче контролювати.

На сьогоднішній день, загальною світовою структурою, що концептуально управляє і контролює хокей(гокей), як вид спорту, являється Міжнародна федерація хокею з шайбою (IIHF). Вона проводить олімпійські турніри й чемпіонати світу з хокею з шайбою на рівні збірних команд країн, жіночих, молодіжних команд тощо. Хокей із шайбою - олімпійський вид спорту, окрім того в ньому співіснують два його рівні Любительський та Професійний. Так склалося, що любительським видом займаються Федерації хокею кожної країни та частково професійні клуби чи приватні особи. В їх компетенцію входять дитячі, юнацькі, дворові і частково територіальні змагання з хокею, підтримка гравців початківців та ветеранів і інші суспільно-значушчі явища в гаківці.

А на плечі власників більшості клубів лягла ноша створення і організація загальнодержавних і територіальних змагань для хокеїстів, котрі займаються гаківкою професійно (майже ніде не працюючи) і отримують від того значний фінансовий зиск. Ними були створені [[Хокейнa Лігa]Хокейні Ліги]] (по територіальному чи фінансовому принципу), закладений в них деякий адміністративно-бюрократичниий апарат. Який з часом, завдяки певним виробленим спільним нормам і правилам щоб стримувати амбіційно-фінансові захцянки деяких персон, із асоціативних структур перетворився в доволі прибуткову фінансову структуру. Тепер така схема розвитку хокею, як виду спорту, є загальноприйнятою в усіх державах де культивують хокей (гаківку).

[ред.] Хокейні Ліги

[ред.] Українці в хокеї

[ред.] Канада і Сполучені Штати Америки

Багато українців, народжених в Канаді або США, добилися до висот спорту.

Легендарна трійка «Uke-line» — Вік Стасюк, Бронко Хорват й Джонні Буцик — від 1956 до 1960 року захищала кольори хокейної команди Національної хокейної ліги (НХЛ) Бостон Брюїнс.

Граючи воротарем за клуб «Детройт Ред-Вінгс», здобув велику славу Тарас Савчук. Він і досі вважається одним з найкращих воротарів у історії. Савчука називали «Ukie» (Юкі) за то, що він так гордився Україною. Його рекорд досі неперевершений — 103 сухих гри.

Рекорд за найшвидший хет-трик (три голи за гру) отримав Василь Мосієнко («Чикаго Блекгокс»). 23 березня 1952 року Мосієнко під час гри проти «Нью-Йорк Рейнджерс» забив три шайби за 21 секунду. Цей рекорд є неперевершеним.

Михайло Босий із «Нью-Йорк Айлендерс», хоч недовго грав, вважався одним з найкращих хокеїстів свого часу. Михайло Босий забивав понад 50 шайб дев'ять років поспіль. Цього не зміг зробити навіть Вейн Ґрецкі.

Олександр Годинюк, став першим українцем з пост радянського простору, що поїхав виступати в НХЛ. У «Соколі» розлучатися з гравцем не захотіли, і Олександр був змушений вчинити втечу - «залізна завіса» впала лише через рік. Через 17 років Годинюк повернувся до Києва.

Уродженець Києва Дмитро Христич грав 12 років у НХЛ до 2002 року. Він брав участь у матчах всіх зірок НХЛ 1997 та 1999 років - в другому матчі був єдиним, котрий офіційно представляв Україну в команді двадцятичотирьох світових зірок. Христич був членом першої чоловічої Олімпійської збірної України 2002 року.

Сьогодні за команду «Пітсбург Пінгвінз» грає уродженець Києва Руслан Федотенко. Федотенко забив єдині два голи у вирішальній грі фіналу Кубка Стенлі в 2004 році. У команді «Торонто Мейпл Ліфс» сьогодні грає уродженець Києва Олексій Понікаровський.


Категорія: Хокей | Додав: varyatco (13.08.2010)
Переглядів: 732 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]