 В Україні продовжується проблема існування натовпо-елітарного суспільства, причому в досить цікавій обстановці світової «Демократизації» та Кінця Історії. Юлія Володимирівна встигла переконатися в тому, що створюване нею самою явище «Авторитета» боляче вдарило по її ж позиціях, і натовп «відрікся», щойно почали згущуватися хмари над Лідеркою. Знайти причину того, що мільйони людей, які голосували «за Юлю», не захистили її від тюрми та навіть не вийшли масово на вулицю, досить просто: натовп живе легендами і авторитетами, котрі насправді суть фантоми. А те, чого так вперто добивалася пані Юля, могло й не статися, якби українці тверезо оцінювали ситуацію і думали, думали, думали, а потім вже – робили. Надіятися на те, що завтра Месія Юля, чи Месія Янукович прийдуть до кожного в хату і дадуть по цукерці та по тисячі гривень не варто було. А надіялися. І формування думки громадськості БЮТ здійснював, експлуатуючи «безмежну любов до Юлі», а не розширюючи світогляд та інформованість суспільства. Наступили на ці ж граблі. Регіони чекають свого часу, бо їхня політика аналогічна. Соціальні гасла мають підтверджуватися прозорими механізмами їх здійснення, а не гарними посмішками з рекламних щитів. І будь-які бажання покращити життя в Україні приречені, поки люди не усвідомлять, що політику та повсякденну реальність формують в першу чергу концепції та ідеї, а вже потім – законодавча, виконавча і судова влади. Які, доречі, замість того, щоб доповнювати одна одну, чомусь за Конституцією повинні «врівноважувати», тобто в реальному житті – протистояти. Яка концепція була запропонована Юлією Тимошенко? Ніяка. Пропозиція Солідаризму – пусті балачки. В системному спектрі проблеми арешту Тимошенко чітко прослідковується натовпо-елітарність суспільства, а конкретизація розгляду цієї проблеми говорить про ціннісну убогість діючої влади та її світогляд - калейдоскопічну шизофренію.
|
